Усний журнал на тему
«Душа поетова святая живе
в святих його речах…»
(підготувала учитель української мови і літератури
Воленщак Ольга Володимирівна
Криворізький навчально-виховний комплекс №35
«Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – багатопрофільний ліцей «Імпульс»
 
Мета: поглибити знання учнів про життєпис сина українського народу –
Т.Г. Шевченка; опираючись на слово, домагатися розвитку не тільки інтелекту, а й душі; спонукати учнів до власної творчості; виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет, традицій нашого народу, бути справжнім патріотом України.
Святково прибраний зал: портрет Тараса Шевченка у віночку з квітів, виставка творів Т. Шевченка; мультимедійна дошка з презентацією про життя і творчість Кобзаря; відеорепортаж, відеофільми про Шевченка; стінгазети, виготовлені до Шевченкового свята; плакат, на якому перелік сторінок усного журналу, ілюстрації учнів до кожної із сторінок.
Вчитель
Якщо не знаєш, як всміхається зоря,
Якщо не бачив, як цвіте калина,
Як у ставку купається верба –
Не жив ти, друже, в Україні.
Якщо не чув ти пісні солов'я,
Як з м'яти падає роси краплина,
Як у степу гудить джмелів сім'я –
Не жив ти, друже, в Україні.
І ластівки під стріхою хатини,
Води не пив з дзвінкого джерела-
Не жив ти, друже, в Україні.
Як мимо серця лине коляда
І в Божий храм ти оминав стежину,
Як не читав ні разу "Кобзаря" —
Немає в тебе, друже, Батьківщини!
Уривок із відеофільму «Душа поетова святая», розміщений на персональному сайті http://www.iolya.com.ua/index.html
Ми, українці, не уявляємо свого життя без Шевченка. Ми звикли до його повсякденної присутності у своєму житті, як до близької людини. Нас просто не існує без Шевченка.У ньому – вся наша історія, все буття, всі мрії. Шевченко для України не тільки народний поет, геніальний митець, він – національний пророк, апостол правди.Кожна нація, якій пощастило відкрити і висловити свою творчу ідентичність, своє глибинне самопізнання, осягнула це могутнім словом свого національного пророка. Поляки дістали Міцкевича, німці – Гете, англійці мають Шекспіра, італійці – Данте. Росія гордиться своїм Пушкіним, а ми, українці, – Тарасом Шевченком.
Шевченко універсальний. Немає такої події у нашій історії, до якої він не був би причетний. Згадаєш голодомор 33-го – і моторошно війне від Кобзаревого рядка «гробокопателі ходили». Торкнешся 37-го – і почуєш: «Бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських!» Замислишся над екологічними бідами – і спливе у пам’яті : «Світе вольний, краю милий, моя Україно, за що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?» Та він не тільки гнівається, він рятує, дає опору нації: « І неситий не виоре на дні моря поле. Не скує душі живої і слова живого…»
Слово істини шукали в Шевченка наші діди-прадіди. Чеснотам правди навчав великий Кобзар наших батьків. У час інформаційного вихору навчаємось і ми у його слові. Послухаємо, що скажуть про Шевченка учні нашої школи – КНВК № 35 «Імпульс».
Сторінка 1. Відеорепортаж «Шевченко в моєму житті»
Ведучий. Світ Шевченка складний і простий водночас. Увійшовши в нього, можливо, зрозуміємо, звідки ота неосяжна любов до України, звідки він брав сили вистояти і не зламатися, звідки такий високий духовний світ і геніальний талант.
А все , напевно, тому, що він сам обрав собі таку долю - долю поета. Непростою вона є в кожного митця, говорить Ліна Костенко, але кожен обирає її свідомо.
Ліна Костенко «Доля»
Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хто купляв собі Долю за гріш.
А хто – за мільйони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
– Ти все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.
– А може, візьму?
– Ти собі затям, –
сказала вона суворо, –
замене треба платити життям,
А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така?
Як твоє ім'я?
Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.
Інсценівка «Тарас Шевченко і Доля»
Доля. Я знову прийшла до тебе на розмову, Тарасе. Така вже я є, твоя Доля. Не чекав мене сьогодні, правда? Чомусь завжди люблю приходити до тебе несподівано, хоча завжди відчуваю, що чекаєш на мене. Я побувала сьогодні там, серед людей, і мені є що тобі розповісти…
Тарас. «Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли…» - пам’ятаєш, я говорив тобі. Ти завжди була зі мною відвертою…
Доля. Важко про це говорити, але від того, що побачила серед людей, стало сумно.
Тарас. Знаю. Зневіра і відчай закралися в їхні душі. Страждання,через яке пройшов, лиш зміцнювало мене, бо вірив, що добро переможе зло, чесність – брехню, а мудрість – лицемірство.
Доля. Так, за плечима у тебе велике життя.
Тарас. Я усвідомлюю, як важко тим, хто живе без віри…в Бога, у людей, у самого себе…
Доля. Пам’ятаю, як ти щиро молився за свій народ і прохав Бога дати дітям України жадану волю? Ти добре розумів, що народ, який не знає свого минулого, не матиме й майбутнього…
Тарас
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми…
Все розберіть… та й спитайте
Тоді себе : що ми?
Чиї сини? Яких батьків
Ким? За що закуті?..
Доля. Чомусь так склалося, що й сьогодні, коли за вікном XXІ століття, українці так і не знають відповіді на ці запитання або й не хочуть знати. Славними лицарями землі України і досі називають мудрого князя Ярослава, Богдана Хмельницького, Петра Могилу. Чому ж нічого не можуть сказати про патріотів-сучасників? Невже снагу будуть черпати тільки в минулому? А як же сьогоднішній день? Що принесуть вони своїм нащадкам?
Тарас. Як боляче це розуміти, як болить мені людська байдужість до всього, що навколо них..до самих себе…
Доля. Живуть за принципом : «Моя хата скраю, нічого не знаю». Якби ти був байдужим до того, що діялось на Україні, ти б не провів 10 років на засланні.
Але ти ж не мовчав, коли бачив, що «латану свитину з каліки знімають», «розпинають вдову за подушне», «опухла дитина,голоднеє мре».
Тарас.
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
Та ще гірше спати,спати,
І спати на волі! ?
Доля. Чи покаяться ті, що чинять тепер зло, або ж ті, що мовчать на чуже зло? Чи зрозуміють вони те, що хотів ти сказати словами «Молітесь Богові одному, молітесь правді на землі»?
Тарас. Як будуть молитися? Чиєю мовою?На жаль, не кожен українець горнеться до рідного слова, є такі, що цураються рідної мови.
Ну, що б, здавалося, слова...
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється, ожива, як їх почує…
Доля. Не задумуються, що втрачають : «Знать, од Бога голос той і ті слова». Я втомила тебе, Тарасе, знаю, але не можу не сказати про те, що бачу. Мушу поспішати до людей. Мені судилося відкрити очі незрячим твоїм словом, стати пам’яттю про тебе, але обіцяю приходити на розмову з тобою.
Не сумуй, я думаю, що найближчим часом зможу обнадіяти тебе змінами,що
сталися там, на рідній землі, адже вони все-таки будуть.
Тарас Шевченко. Уривок із поеми «Невольник».
Думи мої молодії —
Понурії діти,
І ви мене покинули!..
Пустку натопити
Нема кому... Остався я,
Та не сиротою,
А з тобою, молодою,
Раю мій, покою,
Моя зоре досвітняя,
Єдиная думо
Пречистая! О мій тихий світе,
Моя зоре вечірняя!
Я буду витати
Коло тебе і за тебе
Господа благати!
Той блукає за морями,
Світ перехожає,
Долі-доленьки шукає —
Немає, немає...
Мов умерла; а той рветься
З усієї сили
За долею... от-от догнав —
І бебех в могилу!
А в іншого сіромахи
Ні хати, ні поля,
Тільки торба, а з торбини
Виглядає доля,
Мов дитинка; а він її
Лає, проклинає
І за чвертку закладає —
Ні, не покидає!
Як реп’ях той, учепиться
За латані поли
Та й збирає колосочки
Начужому полі,
А там — снопи, а там — скирти,
А там — у палатах
Сидить собі сіромаха,
Мов у своїй хаті.
Такая-то доля тая,
Хоч і не шукайте:
Кого схоче — сама найде,
У колисці найде.
Ведучий. Постать Кобзаря досить часто настільки зміфологізована, що за нею важко побачити звичайну людину, яка колись так само кохала і зраджувала, боялась і ненавиділа.
То яким же був Тарас насправді?
Сторінка 2. Любов Тараса Шевченка до України
Повідомлення учня. Найдорожчою, найважливішою рисою вдачі Тараса Шевченка, що пройняла всю його творчість, є незвичайна любов до України, до свого народу. Він збудив приспану націю, кинув палкі гасла боротьби проти гнобителя - Московщини.
Таку любов до всього рідного бачимо не лише у його творчості, а й у повсякденному житті, в листі до брата Микити 1839 року тричі підкреслює, щоб брат писав йому листи своєю рідною мовою. «Будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому...»
Як бачимо, в ті далекі часи, коли українське слово зневажалось, Шевченко твердо ставить питання про те, що українець з українцем мусить розмовляти своєю мовою. Дбає поет і за чистоту рідної мови.
Патріотизм Шевченка. його любов до свого краю яскраво виявилися і в ставленні до української старовини. Як старанно він вивчав і змальовував старовинні пам`ятки, працюючи ще до заслання в Археографічній комісії.
Його творчість мала великий вплив на формування національної свідомості українців. Досить було йому появитися в панському будинку, як усі починали говорити українською мовою. Патріотизм і боротьба за вільну Україну - складова частина життя і творчості Т.Шевченка. В найтяжчі хвилини свого життя, будучи навіть на засланні, він не зрікається своєї Батьківщини.
Ось так і прожив своє життя Тарас. Мріяв жити на своїй землі, насолоджуватися її красою, та його долею розпорядилися інші. Як злодія виганяли його з рідної хати, а весь злочин полягав лише в тому, що заявив він про свій народ як про талановитий, працелюбний, гідний поваги, не міг змиритися з тим місцем, яке відводив українському народу царизм в тогочасній Росії. Скільки благ могло бути у Шевченка... Міг бути придворним поетом, міг навчатися в Італії, стати всесвітньо відомим художником... І ціна цьому, здається, була не така вже висока — забути, що ти українець, що десь там, на далекій Україні, стогнуть у ярмі кріпацтва твої родичі, земляки, знемагає під панськими канчуками український народ. Багато хто так і зробив. Тільки не Тарас.
Він був поетом, якого до того не було: поетом для всіх, поетом народним, поетом гноблених, але не скорених. Він будив приспану націю, яку сплюндрували московські царі, якій судилося зазнавати наруги, страждати.
Поет прекрасно знав історію України, знав причини занепаду рідного народу, знав його ворогів. Тому він так пристрасно заповідав усім, хто народився на цій
землі: "Свою Україну любіть..."
Моральний обов'язок людини перед своїм народом Т. Шевченко вбачав у викритті кріпосництва і лібералізму, які заважали Україні підвестися з колін, посісти гідне місце серед незалежних держав. Боротьба Шевченка тому й тривала так довго, тому й була такою гострою, що це боротьба за душу українського народу. Відкрите серце народного співця щедро ввібрало в себе могутній волелюбний дух українського народу. В його поезії клекоче ціле море горя народного, він прагне бачити свою землю такою, де
...Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі. –
Тарас Шевченко. Уривок із поеми «Сон».
Душе моя,
Чого ти сумуєш?
Душе моя убогая,
Чого марне плачеш,
Чого тобі шкода? Хіба ти не бачиш,
Хіба ти не чуєш людського плачу?
То глянь, подивися; а я полечу
Високо, високо за синії хмари;
Немає там власті, немає там кари,
Там сміху людського і плачу не чуть.
Он глянь, у тім раї, що ти покидаєш,
Латану свитину з каліки знімають,
З шкурою знімають, бо нічим обуть
Княжат недорослих; а он розпинають
Вдову за подушне, а сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію! в військо оддають!
Бо його, бач, трохи! А онде під тином
Опухла дитина, голоднее мре,
А мати пшеницю на панщині жне.
Звучить пісня на слова Тараса Шевченка «Зоре моя вечірняя» у виконанні учнів
Ведучий. Шевченко дуже любив дітей, мріяв про власний сімейний затишок, про свою хатину. «Я так люблю дітей,- писав поет в одному з листів, а в поемі «Княжна» знаходимо рядки, сповнені найщирішого почуття:
Ох, діти! Діти! Діти!
Велика Божа благодать!
Тонкий знавець дитячої психології, Шевченко створив яскраві образи дітей не лише у своїх поетичних творах, а й у справжніх шедеврах образотворчого мистецтва.
Сторінка 3. Шевченко і діти
Повідомлення учня. Велику людську рису бачимо і в поводженні Шевченка з дітьми, з своїми сестрами, батьками, а особливо з матір`ю, про яку з великою любов`ю згадує в багатьох творах.
Діти завжди були предметом його любові, радості та тепла. Вони теж любили його безмежно. «Кого люблять діти, - говорив Тарас Григорович,- той, значить, ще не зовсім поганий чоловік». Із спогадів жінки, в якої наймав квартиру він в Приорці біля Києва, знайшовши у себе гроші, про які давно уже й забув, вирішив накупити дітям гостинців. Дітей набігло з півсотні. Шевченко вирушив на базар і накупив стільки ласощів, що ледве доніс до квартири. Але цим справа не закінчилася: по обіді перекупка привезла цілий віз яблук, груш, пряників, бубликів тощо.
Тарас Григорович метушився. бігав, реготав, пустував. Дорослі люди дивилися збоку на це і дивувалися.
Під час його перебування на Приорці Шевченко завжди вставав не пізніше 4-ої години, щоб послухати, як пташки щебечуть. Молився і умивався він надворі. Любив борщ і галушки. По обіді він ішов у садок, лягав під яблунею і голосно скликав дітей на розмову.
Пестлива ніжність поширювалась у нього навіть на тварин: не раз захищав він кошенят і цуценят від злісних намірів хлопчаків, а пташок, прив`язаних на мотузці, іноді купував у дітей і випускав на волю.
Тарас Шевченко «Над Дніпровою сагою»
Інсценівка «Садок вишневий коло хати»
Сценка 1
Слова ведучої. Передвечірній український степ. Ще хвильку – і яскраве сонце покотиться у прірву обрію. Села не видно – степ. Здалека лине гра на сопілці, а зблизька срібні коники сюрчать. Заплутуючись у зеленій траві, повільно бреде біленьке втомлене хлоп’я.
Гра на сопілці. «Українські думки»
Учень.Росте дитя,мов квітка на стерні,-
Присушить сонце, вимочить негода
Або, як нині,радісна пригода
Застане в придорожнім бур’яні
Чи кине на вербовому коні
Упоперек зеленого города –
То вистрибом, аби найменша шкода
Не сталась гарбузовій гудині…
Зима і літо, холод і тепло –
Росте дитя, стежки свої верстає,
Переростає і добро, і зло,
Малі свої літа переростає, -
Здаватись може – як билина в полі,
Але щодня під пильним оком долі.
( Появляється малий Тарас. Повільно, втомлено бреде, озирається. Приклавши долоню до очей, вдивляється в далечінь.)
Тарас. Отут переночую (сідає; згорнувшись калачиком, засинає).
( Появляються чумаки)
Чумак 1. Свят, свят! Тих то? Людина чи мана?
Тарас. А ви?
Чумак 2. Ти бач! Воно говорить…
Тарас. Ви козаки?
Чумак 3. Ми чумаки. А он чумацький шлях. Там наша валка – і воли, і мажі.
Чумак 1. Куди мандруєш?
Тарас. В Кирилівку.
Чумак 2. Сідай-бо з нами. Ніч-бо як із сажі.
Чумак 3. Якраз ми повз Кирилівку йдемо,
А ти козаче в Моринці чвалаєш.
Чумак 1. Давай на віз. На возі доспимо.
Ти сирота бездомний? Батька маєш?
Тарас. Є батько, мати…Є сестра і брат…Є дід…
Чумак 2. Таке, мов одірвалось од гілляки…
Чумак 3. Ходім, Тарасе, мати там чекають.
Чумак 1. Та й батько десь, шукаючи, упрів…
Цікаво все ж – куди ото ти брів?
Тарас. До тих стовпів, що небо підпирають!
Тарас Шевченко «Садок вишневий коло хати»
Сценка 2
Слова ведучої.Круглий місяць видерся на грушу – садки вишневі сріблом наливав. Лиш у дворі Григорія Шевченка під місяцем томився темний клопіт. Батько і мати зажурені. Сестра – заплакана і сумна.
( Стоять зажурені батько, мати.Стіл, посуд, сестра.)
Мати. То що, вечеряєм?
Батько. А як? Куди його таку вечерю?
Мати. Чи де забилося в печеру,
Чи де в чужий залізло мак –
Надихалося та й заснуло?
Батько. Оце з ним вічно щось не так!
Сестра. Я обшукала всі кутки,
Всі закамарки, бур’яниська –
Дарма, ніде нема хлопчиська.
Вже найприкріші дітлахи –
А всі удома, всі – як діти…
А лиш Тарас…
Батько(суворо). Бо тра глядіти!
Сестра.Та я ж гляділа…
Чути голоси: « Чумаки-и-и!»
Мати. Це що – співає хтось чи крик?
Сестра. То чумаки примандрували!
Мати. Немовби стали…
Чумак 1. Дай, Боже! Ось ваш мандрівник!
Сестра. Тарас?! Тарасику!
Мати. Ну, є!
Сестра.Ой волоцюго, волоцюго…
Чумак 2. Ну що ж, давай прощайся з другом.
Козак! А батько не поб’є? (стиха)
Батько. Спасибі вам.
Чумак 3. Немає за що. Прощавайте.
Мати. Лишенько моє!
Сестра. Це ж куди тебе носило,
Не спитавши проти ночі?
Батько. Заступи, небесна сило,
Од такої поторочі.
Мати. Катря плаче, мати плаче,
А воно, як дим, пропало,
А воно собі, ледаче,
У світи помандрувало.
Тарас. Був я в полі на могилі
Коло сонцевої хати.
Бачив, як на небосхилі
Укладалось сонце спати.
Бачив я стовпи залізні –
Ті, що небо підпирають.
Наслухав тієї пісні,
Що архангели співають.
Мати. Боже, синку, схаменися,
Та ж у полі – не в соборі.
Перехрестям осінися –
І лягаймо – ніч надворі.
Батько. На добраніч, мій козаче,
Нині міцно будеш спати.
Пісня «Зацвіла в долині» у виконанні учнів
Ведучий.( Одночасно звучить аудіозапис фрагменту пісні «Взяв би я бандуру»)
Шевченко бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлю-
вав вірність і щирість, не прощав аморальності, жорстокості. Немає у світовій літера-
турі іншого поета, який би так ніжно, з любов’ю оспівав у своїй творчості жінку-матір,
продовжувачку роду, кохану…
Сторінка 4. Жінки в житті Тараса Шевченка
Повідомлення учня.Багатьох, напевно, цікавить особисте життя Шевченка. Першим захопленням Тараса була Оксана, з якою пов`язані пригоди і спогади про дитячі роки. Коли приїхав з Петербурга перший раз на Україну, то спитав свого брата:
«Чи жива
Ота Оксаночка»,-питаю
У брата тихо я. -Яка?
«Ота маленька, кучер`ява
що з нами гралася колись...»
…Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала.
Вернулась,правда,через год,
Та що з того!
З байстрям вернулась
Острижена…А що за дівчина
Була…І не вбога!
Та талану Господь не дав…
Коли Тарасові було 16 років, перше почуття юнацької любові, що зродилося в його душі до дівчини, що належала до іншого середовища, зробило великий вплив на його глибоко вразливу душу. Будучи на той час у Варшаві, прагнучи догодити дівчині, він вчить польську мову, якою пізніше, як відомо, Тарас Шевченко вільно володів. Та пан через певні обставини покидає Польщу, змушений їхати з ним і юнак.
Після викупу з кріпацтва Шевченко, мешкаючи у свого земляка Сошенка, захопився дуже милою німкенею Машею. що була сиротою, він навіть посварився через неї із Сошенком, що збирався одружитись з дівчиною, правда, швидко й помирилися. Серйозної прив`язаності до когось із дівчат у нього не було.
За спогадами Чужбинського Шевченкові подобалися дівчата жваві. «Щоб під нею земля горіла на три сажні», - казав він жартома. Але легковажні, хоч і милі створіння, не цікавили Тараса.
В липні 1843 року Шевченко завітав у Яготин, де й познайомився з княжною
Варварою Рєпніною. Йому було тоді 29, їй - 35. Особливе враження справив на княжну Тарас, читаючи вголос поему «Сова». Вона згадує про це: «Якби я могла передати усе, що пережила під час цього читання! Які думки, які почуття, яка краса, яка чарівність і який біль! Моє обличчя все було мокре од сліз, і це було щастям!»Варвара покохала поета, але він не зміг відповісти їй взаємністю.
Коли Шевченко опинився на засланні, Рєпніна морально підтримувала його,
Шевченко ж, хоч і не кохав її, проте високо цінував її добре серце, називаючи
Варвару в листах янголом, а приїхавши після заслання переїздом до Москви, відразу відвідав свою щиру прихильницю, що звала Шевченка братом.
Душі з небес благословенній дано любить, терпіть,страждать.
Для вас я радо відложив життя буденного окови...
Ваш добрий ангел надлетів, овіяв крилами і снами,
І тихозграйними річами з душею чудо сотворив.
Після всього пережитого на засланні почуття самотності ще більше заполонило душу нашого Кобзаря, і він остаточно наважився одружитися. Зупинившись у Нижньому Новгороді, очікуючи дозволу на в`їзд до столиці, він знайомиться з вродливою 16-річною артисткою Катрусею Піуновою. На той час у Нижньому Новгороді був Михайло Щепкін, побачивши Піунову на сцені, відчув у ній великі здібності, вона грала з ним головні ролі у кількох виставах, обіцяла Щепкіну перейти на харківську сцену. Тарас Григорович вчив з нею українську мову, намагаючись одночасно вплинути на її досить провінційний світогляд та смаки. Розмова Шевченка про одруження з Катею і для батьків, і для дівчини була несподіванкою. Після цього випадку Піунова уникає будь-якого спілкування з ним, підписує контракт із місцевим театром, чим дуже образила і Шевченка, і Щепкіна.
З листа Тараса Шевченка: «Люба Катерино Борисівно! Я вас люблю і кажу вам це просто без усяких вигуків і захоплень. Стати вашим чоловіком – для мене найбільше щастя. Але якщо доля вирішила інакше,якщо я мав нещастя не сподобатись вам, я мушу підкоритися обставинам. Тоді дозвольте мені хоч одну втіху – лишитися вашим другом …»
Уже після смерті Шевченка Піунова пише: «Тоді, 16-річна дівчина, я, звичайно, не могла оцінити цю велику людину, але все життя гордилась і горджусь тим, що звернула на себе його увагу...»Повернувшись до Петербурга і з`їздивши в Україну, Шевченко знову почуває себе самотнім. Він прагне родинного спокою, прагне одружитися:
...Хоча б на чортовій сестрі,
бо доведеться одуріти
в самотині...-
пише він.Ці рядки яскраво свідчать про його душевний стан. В листі до Марії Максимович читаємо: «Посилаю вам свій портрет,тільки дівчатам його не показуйте, а то злякаються, подумають, що я гайдамацький батько, то ні одна заміж не піде.Одній найкращій скажіть, щоб рушники дбала та щоб на своєму городі гарбузів не саджала...». Зі своїм братом у листі заводить мову за дівчину Хариту, пізніше за Ликеру, що були кріпачками, але розчаровується в них. Тарас Григорович шукає щирої і хорошої людини, а потрапляє на щось протилежне.
Ці сторінки особистого життя Тараса Шевченка домальовують нам ще глибше його постать, показують його вдачу, душу.
Під аудіозапис пісні «Така її доля» виконується танець
Сторінка 5. Вдача Шевченка, любов до пісень, артистизм
Ведучий. Шевченко був дотепною і кмітливою людиною. Сучасники свідчили, що Тарас був душею компанії, мав відкриту й щиру вдачу, часто розповідав щось цікаве й смішне. Маючи неабиякий голос, дуже любив Шевченко співати. Щедро наділив його Бог і талантом актора. А початок ось таким талантам знаходимо у його дитинстві.
Ой, зійди, зійди, ти зіронько та вечірняя,
Ой, вийди, вийди, дівчинонько моя вірная…
Багато хто з Шевченкових сучасників зауважував, що це була його улюблена пісня. Неспроста він так любив її, бо самому довелося до кінця життя чекати свою милу, яка, мов зоря, залишилася для нього недосяжною.
Звучать пісні «Зіронько» та «Дунаю, Дунаю» у виконанні учнів
Повідомлення учня. Ось як згадують про Шевченка сучасники: "Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого…» ;«його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка - все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства, старої приязні, при якій всі церемонії робилися зайвими"; "він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги".
Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь. Шевченко був віртуозом інтимного співу. Мав добрий слух, невеликий, але гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку" виконував так, що загіпнотизовував слухачів. На весіллі Пантелеймона Куліша теж співав. Молода на ознаку великої подяки подарувала
співакові- поетові свою вінчальну квітку.
Дивував усіх Тарас і мистецтвом танцювати. Перебуваючи на засланні, брав участь у духовному житті Новопетровського укріплення. Підполковник Маєвський після однієї з вистав сказав : «Щедро тебе, Тарасе Григоровичу, обдарував Бог: і поет ти, і живописець, і скульптор, та ще, як виявилось, і актор…Шкода, голубе мій, що не дав він тобі щастя!»
Сторінка 6. Нове видання «Кобзаря»
Ведучий. Протягом 10 років насильно відірваний від громадського та літературногожиття, навіть від самої інформації про нього, попри всі злигодні й удари долі Шевченко не зневірився в добрих людях, в торжестві правди і справедливості. Складаючи власні поетичні молитви, Шевченко благав Господа:
Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило.
Роки після заслання стали найвищим злетом Шевченка. Він ніби зійшов на духовну вершину,звідки стало видно далеко і ясно. Як результат – нове видання «Кобзаря» та «Буквар».
Повідомлення учня. З-поміж безлічі книг, що мають для народу значення заповітне, виділяється "Кобзар" - книга, яку народ український поставив на перше місце серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів.
Дивовижна доля цієї книги, котра за життя поета видавалася тричі, і кожного разу містила більшу кількість творів. У першому виданні "Кобзаря", що побачило світ у 1840 році, було лише вісім віршів, балад і поем. Його надрукували завдяки активній допомозі Є.Гребінки у кількості не більш як тисяча примірників. У 1844 році з'явився "Чигиринський Кобзар" і "Гайдамаки". І тільки у 1860 році, незадовго до смерті поета, вийшло нове, найбільш повне прижиттєве видання "Кобзаря", до якого увійшли 16 творів (сучасні видання містять 228).Книга формувалася поступово, рік за роком, формувало її саме поетове життя, і все найістотніше із життя українського кріпака Тараса Шевченка - від його юності й до останнього подиху - ввібрав у себе цей класичних розмірів томик, збірник поезій, що його у хвилину творчого осяяння було найменовано"Кобзарем". Відтоді упродовж багатьох десятиріч книга ця буде настільною для кожного українця.
Я так її, я так її люблю-
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
Саме із цієї любові виросла правдива, вогненна поезія "Кобзаря", що належить до найволелюбніших книг усіх часів.
Вихід у світ цього важливого видання приніс славу не тільки поетові, а й Україні та її культурі. Звідусіль приходили до нього прихильні відгуки, рецензії. Вірші Шевченка систематично з`являються в багатьох виданнях, перекладаються іншими мовами. Про успіх нового «Кобзаря» серед народу чи не найкраще бачимо з листа Пантелеймона Куліша. «Тут-бо не тільки пани і паненята,а всяка душа письменна й щира з вашим «Кобзарем», наче з яким скарбом дорогим , носиться,здається, що й по «Кобзареві» вони вже й Богу моляться»,- додав Куліш у жарт.
Та найбільшого тріумфу зазнає Шевченко під час виступу на літературному вечорі в Петербурзі, в залі Пасажу 11 листопада 1860 року. Шевченка прийняли із захопленням, він не витримав, пустив сльозу,і, щоб заспокоїтись, на кілька хвилин вийшов. Потім читав малоросійські вірші.Публіка насолодилась мелодійністю його мови.
Уболіваючи за долю дітей, що навчалися в школах, де викладалося все російською мовою, Шевченко уклав українською мовою «Буквар», який був виданий у 1861 році. Це було великою подією в галузі освіти й національного виховання на Україні.
Тарас Шевченко «А. О. Козачковському». Уривок.
Минають літа молодії,
Минула доля, а надія
В неволі знову за своє,
Зо мною знову лихо діє
І серцю жалю завдає.
А може, ще добро побачу?
А може, лихо переплачу?
Води Дніпрової нап'юсь,
На тебе, друже, подивлюсь.
І може, в тихій твоїй хаті
Я буду знову розмовляти
З тобою, друже мій. Боюсь!
Боюся сам себе спитати,
| 
